Для початку варто зазначити, що це досить типовий роман, у якому на першому місці стоять романтика, кохання та все, що з цим пов’язано. Втім, від інших подібних творів він відрізняється тим, що тут дуже чітко продемонстровано, наскільки перше враження про людину може впливати на подальше ставлення до неї, а подекуди й на самі стосунки між людьми. #

Цей роман показує, наскільки різними можуть бути люди: для когось надзвичайно важливо те, що про нього подумають сусіди (а, між іншим, у реальному житті таке трапляється доволі часто), і саме ця залежність від чужої думки заважає зробити щось «не так», вийти за межі загальноприйнятих норм і порядків, сказати чи вчинити щось по-своєму.

# У романі дуже яскраво наголошено, що для того, щоб бути по-справжньому щасливим, потрібно діяти так, як хочеш саме ти, як підказує твоє серце. Не слід беззастережно слухати нікого, адже навіть близька людина може неправильно зрозуміти твої почуття або не розуміти природу твоєї любові. Часто саме через хибні уявлення та припущення справжнє кохання руйнується. Потрібно мати неабияку силу духу, щоб вистояти перед тими, кому не подобається твоя любов або те, чим ти живеш. # Водночас у романі показано, наскільки й сама любов може стати перешкодою, або навіть непереборним бар’єром на шляху до простого сімейного щастя.

Причиною цього інколи стає нерозділене кохання. Всі розуміють, що якщо почуття виходять лише від однієї людини, то стосунки вже важко назвати «коханням». Якщо немає взаємності — це вже не любов, а шлюб із обов’язку. А кому це насправді треба? Нікому. Адже в такій ситуації людина просто марнує своє життя, особливо якщо їй ще й сімнадцяти немає (як у випадку з Лідією).

# Іноді через власну гордість і упередження можна взагалі залишитися ні з чим, так би мовити, опинитися біля розбитого корита. Через сформовану думку про людину можна не помітити її справжніх рис характеру, які вона просто не хоче відкривати стороннім. Але Ліззі справді дуже пощастило: той, хто її кохав, зміг поділитися з нею усією правдою, хоч вона й була неприємною. І те, що він зробив це не для вигоди, не для того, щоб наблизити її до себе, а лише для того, щоб вона не залишалася в невідомості та, можливо, хоч трішки менше сердилося — робить цей вчинок неймовірно сміливим. # На щастя, Ліззі таки пощастило, і вона не втратила все через власні упередження.

# Цей роман обов’язково варто прочитати — воно того варте. Але найкраще робити це так, щоб повністю зануритися в історію, з головою, аби відчути і смуток, і радість на собі.