Якщо порівнювати всю серію, то ця частина чомусь викликає найбільш суперечливі емоції й особисто в мене залишилася дещо в тіні інших історій. Можливо, справа в динаміці, темпі розповіді чи тому, як розвивалися події між героями, але на тлі решти книг циклу вона відчувається зовсім інакше — ніби чогось у ній не до кінця вистачило для повного захоплення та драйву.

Звісно, у кожного читача свої фаворити. Хтось шаленіє від історії Зандерса та його пропрацювання травм на терапії, когось чіпляє за живе рішучість Ісаї чи абсолютна, неймовірна відданість Ріо.

Але саме ця книга залишає по собі якесь дивне відчуття незавершеності. Здається, що потенціал у сюжету був величезним, і все могло бути набагато глибшим, емоційнішим та прописаним краще. Вона непогано доповнює загальний світ серії та дозволяє побути з улюбленими персонажами ще трохи, проте навряд чи стане тією історією, до якої захочеться повертатися знову й знову, перечитуючи улюблені моменти вночі.

#ПершийСлідФоксі